Головна > Мандрівникам - околиці оселі

Мандрівникам - околиці оселі


Околиці “Сокола” є дуже цікавими і мальовничими. Ви можете побачити неповторні краєвиди Карпат, ознайомитися з історією краю. Пам’ятки минулого будуть цікаві усім таборовикам, незалежно від їхнього віку.


Розташування нижчевказаних об'єктів на місцевості Ви можете побачити завантаживши підсторінку "Сокіл із супутника".


Осмолода (7 км від Сокола)


Лісове господарство М.Саєвича.


Тут знаходилось лісове форельне господарство М.Саєвича (1885, с. Старий Угринів - 1944, Краків). Народився у сім'ї народного вчителя. Був призвaний до лав австрійської армії, де здобув офіцерський чин. Був інженером-лісівником, громадським і військовим діячем, з 1914 р. при УСС поручник, сотник УГА; 1916-18 очолював Комісаріат УСС у Володимирі–Волинському, широко розгорнув культурно-освітню діяльність, 1918-19 був повітовим комісаром у Косові, пізніше командиром Вартового Куреня в Кам"янці-Подільському; діяч УВО. 1924-29 приват-доцент Української Господарської академії в Подєбрадах. Написав ряд праць з лісової ентомології на Закарпатті, української лісівницької термінології. Доктор філософії, права та лісівництва. На запрошення митрополита А.Шептицького працював управителем церковних лісів у Рожнятівському районі. У "Перегінській пущі" заснував форельне господарство, створив унікальний музей природи, готував молодих спеціалістів для лісового господарства. В 1944 р. при наступі більшовиків емігрував. Згідно легенди, на терені його колишнього господарства було закопано велику бібліотеку. Зараз тут приватне господарство. В серпні 2002 р. Івано-Франківський міськвиконком спільно з членами Пласту та донькою Саєвича здійснили спробу відкопати бібіліотеку, але власник подвір’я не дав це зробити. З Осмолоди пролягає шлях на г. Сивуля.


Остодір


Пластовий табір (3 км від Соколу)


Поблизу потічка Тодір був новацький табір. Його будову розпочато в 1930 р., після заборони легальної діяльності Пласту. Площу під оселю й частину матеріялу дарував при великій допомозі о. мітрата Т.Войнаровського Митрополит А. Шептицький. Тому цю оселю названо його ім'ям. Закінчено будівлю в р. 1932 і в тому році й посвячено її при великій участі українського громадянства, зокрема пластунів. Рік-річно перепроваджувано через цей табор 150-200 новаків. Пл. сквм. о. Олександер Бучацький і 15-й курінь УУСП “Орден Залізної Остроги” (під проводом студента техніки В.Маркуся, складався з студентів Львова; плекав традицію УСС, організатор пластового постачання, табору новаків і зв'язку з пластунами Буковини) були увесь час там аж до 1939 р. провідниками.


Підлюте


Резиденція митрополитів УГКЦ С.Сембратовича та А.Шептицького (5 км від Соколу).


В Підлютому знаходилась резиденція митрополита С.Сембратовича (1885 – 98), а згодом А.Шептицького (1901 – 44). Митрополичу лікувально-відпочинкову резиденцію сьогодні в народі називають "дачею” Шептицького. Збудував "кедрову палату" попередник А.Шептицького митрополит С.Сембратович, але під час Першої світової війни її було зруйновано гарматним вогнем російської армії під командуванням генерала Брусилова. Його святість Андрей відновив здравницю, втім, будівельним матеріалом вже служив не кедр, а смерека та ялина. Шептицький любив це місце і часто сюди навідувався. До речі, кедри досі ростуть у Підлютому.

Вибір саме цього урочища для митрополичої резиденції не випадковий: в Підлютому три мінеральні джерела. Відтак, було обладнано три невеличкі басейни під символічними назвами Сильвестр, Андрей і Тит. В урочище приїжджали відпочивати і лікуватися аристократи з усієї Австро-Угорщини, а згодом Польщі. Наприклад, в 1925 році в підлютівському, як ще його називали, "живці" оздоровлювалося понад 80 пацієнтів. Лікували ревматизм, "жіночі" хвороби, недуги нервової системи, туберкульоз кісток і малокрів'я. За хімічним складом підлютівська вода майже аналогічна трускавецькій. Її пили і використовували для ванн.

У Підлютому стояли два будинки для відпочинку знатних світських людей. Популярності Підлютому додавало джерело сірчано-йодистої мінеральної води. Біля резиденції були “вакаційні оселі” (до 1939 р.), популярні в заможних рекреантів. Тут був збудований відпочинковий павільйон з центральним опаленням, що мав 31 кімнату для гостей. Для розваг функціонували стрільниця, дансинг, купальня, тенісні корти. Можна було зайнятися рибальством та зорганізувати туристичні екскурсії на навколишні вершини гір.

Що стосується самої будівлі, то старожили, яким пощастило колись відвідати приміщення, згадують, що особливо затишною і гарною була кімната, призначена виключно для Шептицького. Стеля в ній нагадувала небо: на східному боці було намальоване Сонце, на західному — Місяць, між ними — зірки. Переважали відтінки бузкового.

Митрополит А.Шептицький тут відпочивав. Звідси він вибирався на відвідини пластового табору “Сокіл”. Сам митрополит, хоч і був хворий, любив подорожувати по своїх гірських теренах на спеціальній кінній бричці. Такі подорожі були можливі завдяки побудові гірських шляхів – “райшттоків” (“рай шток” – з нім.: шлях для їзди верхи).

Навпроти "кедрової палати" з каменю вибудували ґрот, на вершині якого височів масивний кам'яний хрест (за радянських часів войовничі атеїсти замість нього встановили скульптуру оленя). Митрополит Андрей особисто сповідав у цьому ґроті мирян, а в місцевій церкві сам відправляв Служби Божі.

В радянський період Підлюте вподобали партійні боси не лише з Києва, а й з Москви. Тут відпочивали і Хрущов, і Підгорний, і Шелест, і Щербицький та ін. Добиралися вони в гори вузькоколійкою Брошнів-Осмолода, яка сьогодні знищена. Здебільшого метою їхнього приїзду було полювання на ведмедя. Особливо завзятим був Петро Шелест, для якого, подейкують, вирощували звірів у вольєрах, де він їх тут же, у загородді, і відстрілював. А ще місцеві ґазди згадують, як після невдалого полювання на "вуйка" (ведмедя) Микита Хрущов забаг собі вареної кукурудзи, тож одному ґазді за півміха качанів заплатили стільки, що той невдовзі купив собі з тих грошей корову... Свої учти радянські можновладці часто влаштовували у кам'яному ґроті, який освятив митрополит.

Тривалий час "дачею Шептицького" опікувався місцевий лісокомбінат, згодом держлісгосп. У 70-х роках вона стала дачею тодішнього Голови Верховної Ради СРСР М. Підгорного. Тоді ж за нез'ясованих обставин виникла пожежа й осідок повністю згорів. Втім, споруду швидко відбудували, а в 1999 році повернули Івано-Франківській єпархії УГКЦ.

Резиденція відновлюється, зберігся старовинний грот (кінця ХІХ ст.). Центральною спорудою залишається колишня “Кедрова палата”, реставрована і наближена до оригінального вигляду. Тепер увесь комплекс є Реколекційним центром Івано-Франківської єпархії УГКЦ. Стараннями єпископа Софрона Мудрого тут збудовано триповерховий реколекційно-відпочинковий дім на 40 осіб, їдальня, простора альтанка та надзвичайно ошатна і пишно оздоблена церковця. 
Мінеральна вода з Підлютого є корисною для хворих на хронічні гастрити, коліти, холецистити, нефрити, синдром подразненого кишківника, тому що насичена катіонами калію та натрію - життєдайною силою для організму людини.


урочище «Ангелів»


Доменна піч (3 км від Соколу)


Знаходить­ся в урочищі Ангелів (між с. Ясенем та Гриньковом, за 1,5 км від Сокола). На початку XIX століття тут працював металургійний завод (єдине в той час в Галичині підприємство по виплавці заліза, яке було засноване українцем). Нале­жав він до власності греко-католицької консисторії у Львові. Сама піч була зведена коштом митрополита Антонія Ангеловича. Звідси й походить назва поселення “Ангелів”. Під фабричні споруди, а також під поселення гірників вибрали ділянку на лівому березі найчистішої в Європі річки Лімниці. Під будову та городи працівників заводу було виділено 300 моргів землі. Вартість заводу на той час становила 252 000 гульденів, або одну четверту мільойона ринських. Будівництво печі почалося в 1810 році, а через два роки підприємство запрацювало. В цей час сюди вхо­дили 12 шахт (добували залізну руду), дві гамарні - фабрики з переробки чавуну на залізо, кузня для виробництва цвяхів, будинки керівника заводу та робітників, технічні приміщення і влас­не чавуноплавильна піч. Виплавляти метал доручили бригаді німецьких металургів. Кажуть, що ангелівськими цвяхами - ухналями підковувала коней уся військо­ва кіннота Австро-Угорщини. Руду, добуту в цьому урочищі, до дом­ни підвозили на фірах кіньми і волами. Спеціально спорудженою доріжкою, зак­ріпленою на риштуванні, її подавали до верхнього отвору в печі - на 16 метрову висоту. У невеликі отвори, розта­шовані у верхній та нижній частинах домни, нагнітали повітря. Його "вдихав" сюди міх, що приводився в дію водяним колесом. А колесо рухала вода, яка текла відвідним каналом з річки Лімниці. В 1813 році на гуті працював 81 чоловік: одні в копальнях, інші при конях і волах, а також на допоміжних роботах. Охороняли поселення 80 солдатів і 2 офіцери. Підприємство працювало недовго - у 1818 р. за наказом митрополита Левицького його закрили. Найперше тому, що місцева руда була бідною, тож собівартість продукції - надто високою; окрім того, ішов судовий процес між Ангеловичем і управителем Гекером. Ці руїни - єдина дав­ня пам'ятка виробництва заліза в Україні. В кінці 1970-х років йшлося про створен­ня тут музею історії виплавки металу. Був уже навіть розроблений проект реставрації споруд (не лише самої домни, а й інших, що збереглися на той момент) і створення музею. В 2006 - 07 рр. виконувалися ремонтно-реставраційні роботи печі, зокрема, здійснено трасування фундаменту та укладено бруківку.


с. Ясень


Меморіальний музей І.Вагилевича, діяча «Руської Трійці» (7 км від Соколу)


Народився І.Вагилевич у сім'ї пароха в с. Ясень, тепер Рожнятівського району Івано-Франківської області. Навчався у Львівській духовній семінарії (1839 р). Брав участь у польських конспіративних організаціях. Один із засновників нової української літератури в Галичині. Співавтор збірок "Зоря" (1835) та "Русалка Дністровая" (1837). Разом з М.Шашкевичем і Я.Головацьким організував "Руську трійцю" (1833). Під час "весни народів" 1848 р. самовільно залишив парафію та виїхав до Львова. Перейшов на полонофільські позиції, проповідував ідею польсько-українського союзу під зверхністю Польщі, став редактором газети угруповання української шляхти "Руський Собор" "Дневник руський". Сформулював програмні засади модерного українського націоналізму. Після розгрому революціонерів кардинал М.Левицький позбавив Вагилевича духовного сану. У цій ситуації Вагилевич перейшов на лютеранство - так втратив підтримку своїх покровителів князя Л.Сапіги та графа М.Дідушицького. Згодом був перекладачем української мови, друкував статті в "Газеті львівській", коригував виступи депутатів Галицького сейму, брав участь у підготовці словника польської мови Лінде. 1862 р. одержав посаду міського архіваріуса, на якій працював до смерті. Помер 10.05.1866 р. у Львові. Основна мовознавча праця "Граматика малоруської мови в Галичині" (1844), інша праця - "Розправа про південно-руську мову" (1843) залишилася у рукописі. Взяв участь у виданні Akta grodzkie i zemskie та Monumenta Poloniae Historica. Писав власні праці, які мають зразкове джерелознавче підґрунтя. Підготував опис дако-романської мови. Збирав і опрацьовував лексичні матеріали для словників, зокрема українсько-німецько-латинського. Етнографічні праці Вагилевича "Гуцули, мешканці Східного Прикарпаття" (1837), "Бойки, русько-слов'янський люд у Галичині" (1839), "Лемки, мешканці Західного Прикарпаття" (1841) містять цінний діалектичний матеріал. З етнографічними працями Вагилевича пов'язується початок наукового вивчення мови і культури Гуцульщини. Автор балад, поезій у прозі, серії статей про українську літературу. Перекладав "Слово о полку Ігоревім" українською і польською мовами, давши науковий коментар. Автор "Заміток о руській літературі" (1848).


Луквиця (до 1946 р. – Прислоп) – крайовий летунський табір “Чота Крилатих”


У селі поховані державний секретар земельних справ ЗУНР М.Мартинець (1859-1919) та діяч ЗУНР В.Ріпецький.


Державний секретар ЗУНР М.Мартинець. Він був інженером лісівництва, автором праць про регулювання гірських потоків і визначним фахівцем у цій ділянці; 1900-14 рр. шеф міністерського відділу регуляції гірських потоків у Галичині з осідком у Самборі; 1916–18 рр. начальник Централі відбудови краю у Львові, з грудня 1918 р. державний секретар земельних справ ЗУНР, співатор закону про земельну реформу. 10.06.1919 р. в лісі біля села польський поручник 30 полку піхоти Підвисоцький без доведення вини і суду розстріляв ряд відомих українців. Злочинець пізніше хвалився, що застрілив власною рукою “гайдамацького міністра”. Все було здійснено наступним чином – українські урядовці (секретар ЗУНР М.Мартинець, І.Сілецький – професор гімназії та його син, д-р В.Падох, адвокат; О.Утриско – урядник) перебували у завідуючого лісовими дібрами барона Лібіга. Їх викликав до себе на переслуховування польський поручник Пєтшицький. По дорозі в лісі, польський патруль, що вів їх на місце призначення, розстріляв усіх, за вийнятком О.Утриска, який втік. Польський парох Ярек, хвалився потім, що це його заслуга.


Ріпецький Всеволод (1884 - липень 1919) - український політичний діяч. Народився у Самборі. За освітою - юрист. Належав до Української соціал-демократичної партії. У 1918-19-повітовий комісар ЗУНР- ЗО УНР на Турківщині. У липні 1919 під час відступу Української галицької армії за Збруч захоплений у полон польськими військовими і розстріляний.


Село під час ІІ світової війни. В 1943 р. через село проходили червоні партизани під командуванням С.Ковпака. 26.7.1944 р. відділи командирів “Гамалії” та “Шрама” вирушили у рейд з с. Красне з метою переходу лінії фронту. Повстанці мали відпочинок біля с. Прислоп, а потім вирушили з села у напрямку с. Богрівка. Одразу за селом натрапили на першу лінію більшовицького фронту. Розпочався бій, що тривав три години. Більшовики танками й мінометами заставили повстанців відступати. УПА втратила вбитими 18 осіб, 4 – було поранено, 1 – попав у полон. Ворожі втрати невідомі. 6.08.1945 р. курінь “Чорноти” перейшов рейдом через Прислоп. Переслідуваний більшовиками, він повернувся до Чорного лісу. На терені пластового табору “Чота Крилатих” знаходяться рештки повстанської криївки. При підготовці поля для летунських занять і корчування лісу було знайдено гільзи з кулемету літака (за спогадами старожилів літак обстрілював повстанців у лісі). Мандрівники можуть оглянути могилу М.Мартинця та В.Ріпецького, повстанцям, обеліск воїнам – жителям села, що загинули на фронтах ІІ світової війни.